Педагогічний гріх
Помилки вчителів не менш небезпечні, ніж помилки лікарів, хоча вони менш помітні. Банальність, трюїзм, розхожий вираз. Виголошуючи це, ми найчастіше не маємо на увазі ключовий аспект – право вчителя вчителювати. Адже помилки бувають різні. Хтось один раз помиляється, роблячи загалом гарну справу. Хтось у принципі не повинен мати права викладати через особистісну неспроможність. А десь сама система освіти (світської чи духовної) перетворює вчителювання на фарс.
Отже, має право на життя таке визначення, як «педагогічний гріх», який полягає в тому, що, намагаючись навчати людину словом або дією, ми завдаємо шкоди замість дати користь. Причому йдеться тільки про професійне викладання чого-небудь у будь-якій освітній установі, але й про повсякденні людські взаємини – з дітьми, рідними та близькими, друзями та підлеглими.
У яких випадках можливе здійснення такого гріха? На мою скромну думку (в тому числі і як викладача вишу в третьому поколінні), йдеться насамперед про такі ситуації:
- Учитель навчає людину, яка перебуває зовсім на іншому рівні розвитку, при цьому змушуючи її страждати. Є притча про те, як орел вирішив розповісти півневі про красу землі, на яку дивишся з висоти пташиного польоту. Півень не зрозумів, орел здивувався – нічого в житті обох не змінилося. У цьому немає педагогічного гріха, є втрата часу. Але педагогічний гріх мав би місце, якби півень став мріяти літати і не зміг би згодом ані досягти мети (наприклад, побачити землю з вікна літака), ані забути про мрію.
- Учитель навчає учня, не запитавши дозволу останнього. По суті, саме відсутність мотивації вчитися – ключова причина неуспішності учнів. Той, хто не розуміє цінності знання, не буде докладати достатніх зусиль, щоб його отримати.
- Учитель не може вчителювати, оскільки не має для цього ні достатнього рівня духовного розвитку, ні життєвого досвіду. На жаль, цей різновид педагогічного гріха зустрічається повсюдно, оскільки суспільним устроєм для цього створені всі економічні та соціальні передумови. Філологи в середній школі, що спілкуються суржиком, зелені аспіранти, котрі читають лекції зеленим студентам – тільки штрихи загальної апокаліптичної картини.
Отже, ким, кому і як, виходячи зі сказаного, може бути передане знання?
- По-перше, тільки тому, хто цього хоче. Конфуцій сказав: «Незавзятому (я) не відкриваю; тому, хто не бажає, (я) не підказую. (Якщо) підійму один кут, (а він) не переверне трьох (інших) кутів, то (я) не повторюю».
- По-друге, тому, хто готовий взяти знання. Тобто готовий заплатити за нього не просто грішми, а часом, силами та психічною енергією.
- По-третє, тільки Вчителем з великої букви, що знає життя екзистенційно, а не з чуток. Таким, що розібрався в самому собі в міру просування нелегким шляхом самопізнання. Тому що «якщо себе не розумієш, то чи можеш міркувати про щось та інших навчати» (Серафим Саровський).
Тільки в цьому разі вчитель передасть знання як натхнення, а учень прийме як особисте переживання.
#sapienti sat
http://forbes.net.ua/woman/1389230-pedagogicheskij-greh